Через те, що симптоми цього захворювання відсутні, йому часто не надають значення. Вірус папіломи людини (ВПЛ) є найбільш поширеним захворюванням, що передається статевим шляхом. Значення вірусу – його зв’язок із злоякісними новоутвореннями шийки матки, аногенітальної області, піхви та вульви. Також є взаємозв’язок із раком гортані та губ.
Вірусів цього сімейства існує понад 100, відрізняються вони не більше ніж 10 % геному. Близько 40 типів ВПЛ відповідають за зміни в аногенітальній ділянці. Дія кожного типу відрізняється за рівнем на організм. Існує широкий поділ типів ВПЛ залежно від пов’язаного з ними ризику розвитку раку шийки матки:
- Високий ризик – типи ВПЛ 16, 18, 31, 33, 35, 39, 45, 51, 52, 56, 58, 59 та 68
- Низький ризик – типи 6, 11, 40, 42, 43, 44, 53, 54, 61, 72, 73 та 81
Типи 16 і 18 є типами ВПЛ, що найбільш часто виділяються при раку шийки матки, при цьому тип 16 виявляється приблизно у 50% пацієнток з раком шийки матки. Однак не у всіх інфікованих жінок, які мають ВПЛ 16 або 18 типів, згодом виявляють рак шийки матки. Навіть усередині одного онкогенного типу ВПЛ існують варіанти, пов’язані з різною здатністю викликати зміни у клітинах. ВПЛ типу 16 також пов’язаний з анальним раком.
РОЛЬ ВІРУСА ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ В УТВОРЕННІ РАКУ
- У пацієнтів з формами аногенітального раку (шийки матки, вульви, піхва, анальна область, статевий член) є ДНК ВПЛ. Така сама закономірність є у пацієнтів із ВПЛ-залежними формами раку ротоглотки.
- Уражені тканини містять білки вірусних частинок (E6 та E7)
- Гени E6 та E7 трансформують білки клітини-господаря і особливо тими, що регулюють клітинний ріст. На цьому засновано перетворення нормальної клітини на пухлинну.
- Інфекція ВПЛ є основним фактором розвитку раку шийки матки.
Геном ВПЛ (спадкова інформація вірусу) кодує послідовності ДНК шести ранніх (E) білків, які в першу чергу пов’язані з регуляцією вірусних генів і трансформацією клітин двох пізніх (L) білків, що утворюють оболонку вірусу. Двома найбільш важливими білками ВПЛ у патогенезі злоякісних захворювань є Е6 та Е7. Білки E6 і E7 постійно виявляють в аногенітальних злоякісних пухлинах, що несуть ВПЛ, і діють спільно, завдаючи шкоди епітеліальним клітинам.
На молекулярному рівні клітини, білки E6 і E7 взаємодіють з внутрішньоклітинними білками p53 і Rb. За що відповідають ці білки? У нормальних клітинах білок p53 є регулятором росту клітин, контролюючи перехід клітинного циклу від G0/G1 до фази S (де G0 – це фаза спокою клітини, а G1 – фаза початкового клітинного росту, а фаза S – це фаза початку подвоєння ДНК). Якщо клітина пошкоджена, білок Р53 зупиняє її подальше зростання. Це означає, що якщо цей білок вимкнено, клітина з пошкодженим генетичним апаратом продовжує ділитися та передавати свою пошкоджену спадкову інформацію клітинам-нащадкам.
Взаємодія E6 з p53 може також стимулювати активність розмноження клітин. На відміну від білка Е6, білок Е7 підвищує вижуваність клітин, що містять мутовану форму р53. Білок Rb зупиняє зростання клітин або запускає знищення клітин у відповідь пошкодження ДНК. Однією з функцій Rb є зв’язування та блокування фактора E2F. E2F контролює синтез ДНК та функцію цикліну та сприяє S-фазі клітинного циклу (фазі подвоєння ДНК). E7 взаємодіє з білком Rb через білковий комплекс E2F/Rb. Коли E7 зв’язується з Rb білком, вивільняється E2F і відбувається стимуляція клітинного поділу. Взаємодія E7 з Rb може дозволити клітинам із пошкодженою ДНК обійти зупинку росту G1, яку запускає р53 «дикого типу». Це призводить до постійного зростання клітин із пошкодженим геномом і збільшує кількість помилок у клітинних культурах та заохочує їх накопичення. Це призводить до того, що одного разу виникнувши пухлинна клітина вже не руйнується, а дає зростання подальшої пухлини. Є й інші білки: E1 (регуляція подвоєння ДНК та підтримання вірусу у формі частинок), E2 (взаємодія з E1, подвоєння вірусної ДНК, пригнічення пошкодження E6 та E7) та E5 (регуляція росту клітин).
Геном ВПЛ існує у двох формах. Одна з форм: кільцева епісомальна, яка автономно повторюється всередині клітини людини За певних умов, пов’язаних з розвитком та наявністю плоскоклітинних інтраепітеліальних уражень високого ступеня злоякісності (HSIL) та раку, епісома перетворюється з кільця на лінію та вбудовується в геном клітини-господаря. Однак одного безсмертя у клітині недостатньо.
Є деякі докази того, що окремий каскад усередині або між клітинами блокує прогрес безсмертних клітин до злоякісного переродження. Транскрипція онкогену або експресія вірусного онкопротеїну може регулюватися таким чином через рецептор ретиноєвої кислоти або за допомогою цитокінів, таких як трансформуючий фактор росту бета, інтерферон-альфа або некрозу фактор пухлини-альфа.
Є клітини, які містять спеціальні форми білка р53. Поєднання вірусних білків Е6, Е7, мутантних форм білка клітин людини р53 призводять до поєднання перетворення клітини в онкогенну і одночасно продовження її нескінченного розмноження. Хромосомна нестабільність, що характеризує інфекцію ВПЛ, може бути одним із механізмів, що призводять до цих генетичних модифікацій.
Вірус поширюється при незахищеному проникаючому статевому акті або при тісному фізичному контакті шкіра до шкіри з залученням інфікованої ділянки (тому презервативи не запобігають поширенню інфекції, а не тому, що вірус дрібніший, ніж пори в презервативі). Пальцевий/анальний та пальцевий/вагінальний контакт, ймовірно, також можуть потенційно поширювати вірус
